Африканські озера Ніос і Монун — індикатори унікального вуглекислотно-глибинного дихання Землі

Анотація

У результаті аналізу космічної, геологічної і тектонічної інформації встановлено, що справжніми причинами природних еколімнологічних катастроф у Камеруні 1984 і 1986 років були сучасні розломно-блокові тектонічні рухи, тісно пов’язані з сейсмо- і геодинамікою на одній з ділянок “живих” гір Адамава. Головною причиною катастроф необхідно вважати активізацію ендогенних процесів, що відбуваються в мантії і тектоносфері Землі. Космо- і ротогенез планети Земля, в приповерхневих частинах земної кори гірського сегмента “Адамава”, зумовив інтенсивні горотворні і теплогазобмінні процеси, причини та механізм яких тісно пов’язані з підйомом із мантії аномально гарячого магматичного матеріалу і газово-рідких флюїдів, що містять СО₂. Сприятливими транспортними шляхами для тепломасопереноса в літосфері Землі є вулканічні канали, а також ортогональна і діагональна мережа глибинних розломів. Вулканічні канали при цьому слід розглядати як унікальні труби дегазації нашої планети. Викинутий із глибин озер Ниос і Монун смертоносний діоксид вуглецю переважно є діфференціатом магматичних розплавів, а останні в свою чергу, мають мантійне“коріння”, що сягає глибини 200-300 км. Вулкано-кратерні озера Ниос і Монун приурочені до вузлів перетину “живих” глибинних розломів, що розкривають глибинні горизонти планети, де в магматичних осередках переважає СО₂, як продукт диференціації. Автором запропонований механізм формування твердого газогідратного панцира, який порівняно щільно закупорив вулканічний кратер. Ця гігантська газогідратна пробка перешкоджала поступово-пасивній циркуляції, тобто відтоку в гідросферу і атмосферу СО₂, що надходить з глибинних і проміжних магматичних вогнищ. Так, під газогідратним панциром озер Ниос і Монун, скупчився великий обсяг СО₂. Вибухові викиди значних обсягів смертоносного газу могли з’явитися лише при геодинамичній активізації ділянки земної кори, де розташовані ці унікальні вулкано-кратерні озера. Сейсмотектонічні процеси сприяли руйнуванню газогідратного панцира і прориву СО₂ по розломах, тріщинах і через водну оболонку до поверхні. Викиди газів на вулкано-кратерних озерах Ниос і Монун — це найяскравіший приклад (індикатор) вуглекислотно-глибиннго дихання Землі.